Щодня на глибину кілька сотень метрів на одній із шахт ДТЕК неподалік Павлограда спускається понад 120 жінок - це лише 3% всіх підземних працівників шахти, хоча півтора року тому це число дорівнювало нулю
Після початку великої війни на шахтах ДТЕК сталася велика зміна. На виробництві з’явилися жінки, яким до того заборонялося працювати під землею. В ДТЕК кажуть, що без жінок стало неможливо видобувати вугілля. Про їх роботу в шахтах Західного Донбасу написала 15 лютого Еpravda.
За словами заступника директора "ДТЕК Павлоградвугілля" Андрія Чернецького, такий крок вимушений: на одній із шахт неподалік Павлограда за два роки тисяча шахтарів стали військовими – це чверть працівників.
"Тепер без жінок стало неможливо видобувати вугілля на Західному Донбасі. Готових фахівців, які прийшли б і працювали в тих умовах, в яких ми працюємо, майже немає. Через війну не вистачає людей", – каже Чернецький.
Сьогодні дедалі більше працівниць проходять навчання, аби опанувати новий фах, а перелік підземних професій для жінок поповнюється новими.
Працювати на важких, небезпечних та підземних роботах жінкам донедавна забороняв Кодекс законів про працю від 1971 року. Турбота про збереження репродуктивної функції не ставилася під сумніви до березня 2022 року. Через початок великої війни парламентарі вирішили тимчасово скасувати цю норму.
Жінок у металургії та на видобувних підприємствах, насправді, завжди вистачало – на "Павлоградвугіллі" їх була третина, проте всі працювали переважно на поверхні.
Спуск на глибину 260 метрів за відчуттями можна порівняти із злетом літака: так само шумно, так само закладає вуха. Останнє відчуття не зникає ще певний час. Щойно переступаємо поріг ліфта, нас зустрічає стовбурова підземна Ольга. Завдяки їй працівники, вантажі та приладдя з поверхні потрапляють на глибину.
На своїй посаді Ольга лише пів року. До початку великої війни вона працювала на Авдіївському коксохімічному заводі, який з 2014 року перебував під періодичними обстрілами росіян. Зараз в Авдіївці тривають важкі бої. Від підприємства майже нічого не лишилося і відновленню воно не підлягає.
Будь-яка шахта має власний підземний транспорт, адже її протяжність може сягати сотень кілометрів. Він потрібен не лише для перевезення вантажів, а й для доставки працівників до їхніх робочих місць. Виконують цю функцію спеціальні вагонетки, які працюють за принципом канатної дороги.
Анастасія, яка працює машиністкою майже рік, керує канатною дорогою з маленької комірки, подібної до приміщення охорони на автомобільній парковці. Всередині темно, ледь не єдине джерело світла – екран з інформацією, довкола якого розміщені кілька пультів управління.
Раніше жінка працювала в охоронному холдингу – охоронцем шахти. Спершу, каже вона, під землю було страшнувато працювати, але вона швидко звикла. За рік отримала третій розряд з чотирьох можливих для її професії.
Анастасія переїхала до Павлограда з Луганщини. Серед її колег чимало людей, які змінили місце проживання через російську агресію і працевлаштувалися на шахті.
"Гарну роботу складно знайти, скрізь великий потік людей", – каже вона.
Серед своїх мотивацій співрозмовниці часто називали соціальний захист: можливість жити в гуртожитку, медичне страхування, пільговий пенсійний стаж.
Шахта працює в чотири зміни і на кожній зайнято кілька машиністів підземних установок. Юлія також обіймає цю посаду. Раніше вона працювала в торгівлі в рідному Павлограді. Пів року тому вона прийшла на шахту, бо це стабільна робота, і планує там залишатися.
Спуск жінок під землю вимагав змін. Передусім – у побутових умовах: потрібно було облаштувати жіночі роздягальні та душові, вирішити незручності із спецодягом.
Як кажуть працівниці, чоловіки змінили свої звички, стали менше лаятися і жарти на кшталт "жінка на кораблі – до біди" відійшли в минуле.
На важкі роботи жінок не допускають. Наприклад, на глибині понад 300 метрів працює прохідницький комбайн, який руйнує породу і відділяє від неї корисні копалини. Управляє ним комбайнер за допомогою пульта. Наразі на шахті такі посади обіймають лише чоловіки, а жінок на їх місці "навіть не уявляють".
Комбайнер розповів, що його робота передбачає багато обов’язків: потрібно обслуговувати машину, змінювати в ній важкі свердла, міняти масло. Також він зазвичай допомагає іншим працівникам бригади переносити важке приладдя.
Неподалік працює Ірина, яка також отримала посаду машиністки підземних установок, як і попередні співрозмовниці. Вона управляє конвеєром, по якому переміщується вугілля, стежить за його подачею на конвеєрну стрічку. Раніше вона працювала продавчинею.
"У нас зникла стабільність: ми то працюємо, то не працюємо. Рівень зарплати упав, а в мене діти. Коли треба забезпечувати сім'ю, дохід відіграє дуже важливу роль", – розповіла машиністка.
Жартома Ірина каже, що зараз у шахті безпечніше, ніж у торговому центрі. Вона на шахті лише тиждень, до цього два місяці проходила навчання.
"Мене мотивує те, що я працюю на благо ЗСУ, що я можу допомогти тим хлопцям, які захищають нашу країну. Вклад кожного дуже важливий", – говорить вона.
Перед виходом на роботу всі нові співробітники проходять навчання: місяць теорії та місяць практики. Для жінок під час навчання є додаткова опція – пробний спуск в шахту, щоб остаточно вирішити, чи готові вони працювати на такій посаді. Чоловіки після навчання приступають до роботи за замовчуванням.
Ще одна жінка навчається на гірничого майстра, вона буде першою в цій шахті на такій посаді. Це людина, яка відповідає за безпекові умови всієї шахти. Таке навчання доступне для людей з профільною освітою і триває пів року.
Більшість жінок кажуть, що планують працювати на шахті і далі. Це буде можливо, якщо законодавство після війни не повернуть до радянських стандартів і жінкам знову не заборонять працювати під землею.
Держава не повинна вирішувати за жінок, де вони можуть працювати. Дівчата та жінки, які прийшли на шахту тиждень, пів року чи рік тому, уже інвестували чимало сил та часу в опанування нової професії, підвищення кваліфікації, налагодження роботи в колективі та облаштування свого життя. Внутрішньо переміщені жінки особливо вразливі до втрати роботи.
Працівниці можуть здобувати вищі розряди, підніматися кар’єрними сходами. Одна із співрозмовниць додає, що була б не проти виконувати важчі завдання. Безперечно, це потребуватиме додаткового навчання та фізичної витримки.
Якщо закон про допуск жінок на важке виробництво буде тимчасовим, то ці зусилля виявляться марними. Це змусить їх виїжджати з країни в пошуку роботи.
До того ж не всі чоловіки зможуть повернуться на підземну роботу після війни. Дефіцит робочої сили у важких галузях промисловості буде нагальним питанням ще не один рік після її закінчення. Так само не всі жінки захочуть розвиватися в шахтарській справі. Шахтам доведеться активно боротися за нових працівників.
Політолог Андрій Золотарьов розглядає новий законопроєкт про мобілізацію, обговорює внесені правки та розкриває, чому закон залишається каральним і депресивним. Приєднуйтеся до перегляду відео, щоб отримати більше деталей та глибше зрозуміти сутність цих змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.